ИСТОРИЯ АФРИКИ

- древний мир
- средние века
- новая и новейшая история
- история отдельных стран

ГЛАВНАЯ - ИСТОРИЯ - СРЕДНИЕ ВЕКА

ИСТОРИЯ СТРАН АФРИКИ В СРЕДНИЕ ВЕКА - ОБЩИЕ СВЕДЕНИЯ

Африка - це величезний континент площиною 30,3 млн км2 (1/5 земної суші), який сама природа (найбільша на планеті пустеля Сахара) розділила на дві частини: Північну (де клімат залишався типовим для Середземномор'я) і Тропічно-Екваторіальну (де майже цілорічно панувала спека), проте відмінності між ними не обмежуються природно-кліматичними. В часи середньовіччя Північна Африка належала спочатку Візантії, а з VII - VIII ст. потрапила в обрій ісламської суперцивілізації з відповідними культурно-історичними, політико-економічними та соціально-етнічними наслідками. Зовсім іншою виявилася доля Африки Південної та Тропічно-Екваторіальної, чию строкату суперцивілізаційну спільноту називають іноді “Чорною” (хоч це не зовсім відповідає етно-расовому складові регіону).

За своїми географічними й природно-кліматичними умовами “Чорна Африка” складається з чотирьох зон:

1. Судан (араб. біляд ас-Судан - “країна чорних”) - величезна савана (тропічний степ з обрідними деревами й чагарником), що простяглася від Атлантики до Ефіопського нагір'я, від Сахари до дельти р. Нігер і вічнозелених вологих лісів Конго. Її рясні трави годували безліч великих травоїдних (слони, зебри, антилопи, носороги), тут було багато хижаків (леви, гепарди, гієни), води кишіли рибою, крокодилами й гіпопотамами, цілорічна температура становила +20о - +40оС, а погода чітко поділялася на два сезони: сухий (з грудня по травень), коли сахарські вітри приносили з півночі суш і спеку, та дощовий (з червня до листопада), коли атлантичні пасати приганяли з океану дощові хмари. Полювання давало на цих теренах багату здобич, а південніше (ближче до вічнозелених екваторіальних лісів) були непогані умови для землеробства (ямс, ячмінь, банан, просо, арахіс, сорго, маслинові пальми, суходільний рис тощо), але умови для тваринницької доместикації залишалися досить обмеженими, бо більшість савани “контролювала” люта муха цеце (укус якої є смертельним для більшості коней, волів, овець та кіз).

2. Басейн річки Конго - вологі тропічно-екваторіальні ліси, жахливі африканські джунглі, непролазні хащі дерев, кущів, ліан, орхідей та рослин-паразитів, чия суцільна зелена маса закриває всі прогалини в лісовому куполі. На цих теренах панують жара й щоденні зливи, туман і комахи, бактерії та слимаки; в лісах можна цілорічно збирати їстівні плоди, а ріки кишать рибою, але землеробство, тваринництво або мисливство - неможливі (бо будь-яка галявина на очах перетворюється в непрохідну гущавину, через котру не продереться жодна велика тварина, а хвороботворні бактерії донищують будь-яку худобу). Мешканці екваторіальних лісів завжди намагалися розводити птахів, кіз і навіть собак на м'ясо, але результативність цих спроб залишалася мізерною, тому їли тут усе, що росте, бігає, літає чи повзає (включаючи жаб, слимаків і змій).

3. Східна Африка являє собою грандіозне плоскогір'я, оточене Індійським океаном і озерами великого тектонічного африканського розлому. Нечасті тут низини й ущелини-долини (кола) вирізняються дуже жарким і нездоровим для людини мікрокліматом, загрожують інфекціями та страхітливими крокодилами. Проте більша частина земель розташована на 1000 (й вище) метрів над рівнем океану, тому клімат на них помірніший, а флору утворює чергування спокійних гірських лісів і саван. Тут здорове повітря, майже немає мухи цеце й можна займатися полюванням, скотарством (коні, віслюки, мули, велика й дрібна рогата худоба), рільництвом та садівництвом (теф - ефіопське просо, кунжут, арахіс, батат, суходільний рис, банан, кокосова пальма, ячмінь тощо). Сезонність Східної Африки дихотомічна: з жовтня до травня триває сухий сезон, а з червня до вересня - період дощів. Крім того, на відміну від інших регіонів континенту, Східна Африка має відносно порізане океанічне узбережжя (з достатньою кількістю зручних гаваней і бухт) та безліч озер (Тана, Вікторія, Танганьїка, Ньяса тощо), що сприяло розвиткові рибальства й судноплавства. Місцевий тваринний світ надзвичайно багатий (слони, носороги, мавпи, крокодили, бегемоти, антилопи, леви, леопарди, гепарди, страуси й т.ін.) й охоплює весь природно-рельєфний спектр, окрім вічно білої вершини найвищої африканської гори Кіліманджаро (5895 м).

4. Південна Африка вирізняється досить монотонним рівнинним рельєфом, оточеним із півночі лісами Конго й горами Східної Африки, з південного Заходу - водами Атлантичного, а з південного Сходу - Індійського океанів. Проте природні умови даного регіону аж ніяк не можна назвати одноманітними. Крайній південь материка перебуває у сфері теплого помірного клімату, який нагадує середземноморський, і рослинно-тваринний світ тут не поступається Судану й Східній Африці. Північніше розташовані кам'янисте плато Карру й засушлива напівпустеля Калахарі. На узбережжі Індійського океану (суч. Мозамбік) за відносно високих температур панують дощові пасати, чиї зливи перетворили землі на суцільні болота, абсолютно непридатні для рільництва або скотарства. Лише на певній відстані від узбережжя болота плавно переходять у вельд (степ). А вздовж атлантичного узбережжя розташована зовсім гола, майже безживна кам'яниста пустеля Наміб, у якій роками не буває опадів і висихає навіть гирло Оранжевої річки. Унікальна засушливість океанічного (!) узбережжя спричинена крижаною Бенгельською течією, що приходить у місцеву акваторію Атлантики з Антарктиди. Вода в ній настільки холодна, що навіть не випаровується, тому Наміб майже не знає опадів, а без води не живуть рослини й тварини.

Доля “Чорної Африки” унікальна й драматична. Щедро наділений природними ресурсами континент, де з'явились одні з перших на Землі держав, де сама людина зародилася як вид, уже в часи середньовіччя почав тотально відставати від інших континентів світу в розвитку економіки й культури, державності й науки, військової справи та технологій. Причини шукали й у “біологічній неповноцінності негрів”, і в жорстокостях колоніалізму, і в убогих грунтах, і в мухах цеце, але всі ці “пояснення” наука поступово відкинула. Виявилося, що негроїди не такі вже й примітивні (про що свідчить їхнє насичене культурно-інтелектуальне життя, успіхи темношкірих атлетів у спорті, поява видатних письменників, митців, політиків, акторів, генералів із чорним кольором шкіри не лише в Африці, а й на Кубі, в Бразилії та США, інших країнах світу). З'ясувалося, що червоноземи Кенії родючіші від українських чорноземів, а укус павучихи “чорна вдова” (масово мешкає у США) нічим не кращий від сонної хвороби, що її викликають укуси цеце. І все ж глобальне відставання Африки мало місце, причому почалося воно задовго до появи на “Чорному континенті” європейських колонізаторів.

Комплексного й вичерпного пояснення проблеми досі немає, а серед безлічі висунутих причин загальновизнаними є три:

1. Особливості природних умов, які сприяли автаркії, ізоляції “Чорної Африки” від решти світу, що завадило африканським народам використати повною мірою досвід інших цивілізацій у власному цивілізаційному розвитку. З півночі субконтинент обмежували майже непрохідні піски Сахари, а слабо порізаним африканським берегам Атлантичного й Індійського океанів явно бракувало зручних бухт, спираючися на які можна було б розвивати мореплавство. Звичайно, ізоляція ніколи не була цілковитою, але обсяги культурно-технологічного, політичного, інтелектуального й навіть товарного обміну природа жорстко обмежувала. Майже все африканці мусили винаходити самостійно, відірвано від здобутків сусідів - а це прямий шлях у відсталість.

2. Експортна работоргівля, котра в жахливих масштабах знекровлювала Африку протягом тисячоліть. За даними афро-американського історика Вільяма Дюбуа, загальні збитки континенту від вивозу рабів становлять 100 млн осіб (з них 60 млн припадає на работоргівлю трансатлантичну, ініційовану європейцями, а 40 млн_ - на работоргівлю транссахарську та водами Індійського океану, де століттями хазяйнували араби, бербери, перси, індійці, індонезійці тощо), причому на кожного вивезеного африканця припадає 4 - 8 убитих або померлих. Протягом тисячоліть з артерій Африки лилася кров, її молодь (найздоровіша й найактивніша частина будь-якого суспільства) методично винищувалася або вивозилася, що виснажувало життєві соки місцевих етносів. А якщо згадати, що работоргівля несла із собою війни, знищення матеріальних і культурних цінностей, голод і т.п., - можна лише уявляти, наскільки це відкинуло Африку назад.

3. У традиційній Африці первісна периферія ніколи не була периферією, вона завжди домінувала, була справжнім первісним океаном, генеральним тлом, на якому тільки як обмежені та часто-густо ізольовані анклави поставали території, котрі досягли рівня цивілізації: з державними інститутами, структурованим суспільством, писемністю (а отже науками, розвинутою історичною пам'яттю тощо). До епохи європейської колонізації первісна стихія значно переважала цивілізаційні вогнища “Чорної Африки” й кількістю людей, і бойовим потенціалом. Боротьба за виживання ставала за цих обставин проблемою номер один для всіх традиційних цивілізацій субконтиненту, породжувала війни та мілітаризацію суспільства, виснажувала ресурси й часто завершувалася поглинанням цивілізаційних осередків первісною стихією. Це ще більше відкидало Африку назад, спричинювало не просто стагнацію, не просто загибель людей і матеріальних цінностей: руйнувалася сама цивілізация як тип суспільства порівняно з первісним, доцивілізаційним етапом історії людства, повертаючи Африку в порочне коло тотальної відсталості.

Серед цих чинників не було якоїсь одної першопричини, всі вони діяли спільно, породжували й посилювали один одного, утворюючи жахливий регресивний резонанс, перед яким виявилися безсилими всі таланти африканців: мужність вояків, хитрість політиків, розум науковців, здоровий глузд виробників і гнучкість торговців.

ПОИСК ПО САЙТУ

НЕ ПРОПУСТИТЕ!

Животный мир Африки


Африка: обои на рабочий стол



© www.africa.org.ua 2007-2019. При использовании материалов сайта, ссылка на www.africa.org.ua обязательна.
По всем вопросам пишите на varbane@gmail.com . Политика конфиденциальности